Все виявляється досить простим, коли говорити без емоцій. Майже тиждень пройшов після винесення Великою палатою Конституційного Суду України першого у цьому році рішення у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України. Певно, час розставити усі необхідні крапки над «і».
Якою була та сама, вже неконституційна, стаття 368-2 Кримінального кодексу України? Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі — караються позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Ті самі діяння, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне становище, — караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна1.
А тепер – невеликий екскурс в історію. Стаття 368-2 Кримінального кодексу України про незаконне збагачення в останній редакції, як влучно зазначили у пресі – «новотвір Верховної Ради постреволюційного періоду»2, була прийнята в 2015 році на хвилі створення нової системи антикорупційних органів. Поява цієї норми була необхідною для повноцінного запуску системи електронного декларування, що в свою чергу, було однією з умов отримання Україною безвізового режиму з ЄС. Аналогічна вимога була висунута і для продовження співпраці України з кредиторами, в тому числі, і з Міжнародним валютним фондом.
Ще 12 грудня 2017 року група з 59 народних депутатів звернулася в Конституційного Суду України з поданням визнати неконституційною статтю про незаконне збагачення, оскільки частина 1 статті 368-2 Кримінального кодексу України суперечить таким конституційним принципам, як захист від самозвинувачення, презумпція невинуватості, право на справедливий судовий розгляд і рівність сторін, принцип законності, принцип «non bis in idem» і принцип відсутності зворотної дії в часі. Серед підписантів подання були депутати майже з усіх парламентських фракцій і груп.
Що ж говорить нам чинне законодавство України? По-перше, звернемося до Закону України «Про Конституційний Суд України»3 від 13 липня 2017 року (набув чинності 3 серпня 2017 року) та Рішення Конституційного Суду України «Про Регламент Конституційного Суду України»4 від 5 березня 1997 року (діяв на момент внесення конституційного подання, втратив чинність 22 лютого 2018 року зв’язку з прийняттям нового Регламенту).
Відповідно до статті 50, 51 Закону конституційне подання є однією з форм звернення до Конституційного Суду України; подане до Суду письмове клопотання щодо визнання акта (його окремих положень) неконституційним.
У конституційному поданні зазначаються: суб’єкт права на конституційне подання; відомості про представника суб’єкта права на конституційне подання; документи і матеріали, на які посилається суб’єкт права на конституційне подання, із зазначенням повного найменування, номера, дати ухвалення, джерела офіційного видання акта; перелік документів і матеріалів, що додаються. У конституційному поданні щодо конституційності акта (його окремих положень) зазначаються акт (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити акт (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень). Відповідно до Конституції України суб’єктами права на конституційне подання є: Президент України, щонайменше сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Відповідно до статті 57 Закону звернення до Суду надсилаються поштою або подаються безпосередньо до Секретаріату. Конституційні подання та конституційні звернення надходять до Конституційного Суду України поштою або безпосередньо до Секретаріату Конституційного Суду України. Їх реєстрацію здійснює Служба документального забезпечення Секретаріату Конституційного Суду України, обов’язково вказуючи дату надходження. Попередню перевірку звернень до Суду здійснює Секретаріат. Розгляд звернення до Суду здійснюється у Колегії, до складу якої входить відповідний Суддя-доповідач.
Конституційні подання та конституційні звернення, які відповідають вимогам, встановленим у Законі України «Про Конституційний Суд України», з пропозиціями доповідаються керівникові Секретаріату Конституційного Суду України або його заступникові — керівникові Управління правової експертизи і за їх рішенням передаються у відповідний підрозділ Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України для підготовки попереднього висновку про наявність підстав для відкриття конституційного провадження у справі або відмови у відкритті провадження. Підготовка попереднього висновку здійснюється протягом п’ятнадцяти календарних днів.
Конституційні подання та конституційні звернення, які можуть бути прийняті до розгляду Конституційним Судом України, керівник Секретаріату Конституційного Суду України разом із попередніми висновками подає для ознайомлення Голові Конституційного Суду України, який направляє їх у відповідну колегію суддів Конституційного Суду України. Кандидатура судді-доповідача у справі затверджується на засіданні колегії суддів Конституційного Суду України. Розподіл конституційних подань та конституційних звернень між суддями — суддями-доповідачами у справах проводиться рівномірно, з урахуванням їх спеціалізації.
Суддя-доповідач у справі має вивчити конституційне подання, конституційне звернення упродовж не більше двох місяців з дня затвердження кандидатури судді-доповідача на засіданні колегії суддів Конституційного Суду України. Зазначений строк може бути продовжений на засіданні Конституційного Суду України за клопотанням судді-доповідача у справі чи секретаря колегії суддів або за пропозицією Голови Конституційного Суду України. Протягом зазначеного строку суддя-доповідач у справі повинен передати на засідання колегії суддів Конституційного Суду України проект ухвали про відкриття конституційного провадження у справі або про відмову у відкритті провадження.
Статтею 61, якою визначено порядок відкриття конституційного провадження по справі, передбачено, що питання щодо відкриття конституційного провадження у справі вирішуються на засіданнях колегій, сенатів, Великої палати. Ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі або про відмову у відкритті конституційного провадження у справі Колегія постановляє не пізніше одного місяця з дня визначення Судді-доповідача. Зазначений строк може бути подовжено на засіданні Великої палати за клопотанням Судді-доповідача чи головуючого в Сенаті. Справу, за якою відкрито конституційне провадження, розглядає відповідно Сенат або Велика палата на пленарному засіданні в порядку та строк, встановлені Законом. Дату розгляду справи Сенатом, Великою палатою визначає відповідно Голова Суду, заступник Голови Суду. Суб’єкт звернення має бути повідомлений про відкриття конституційного провадження у справі в десятиденний строк з дня постановлення ухвали про відкриття конституційного провадження у справі.
Відповідно до статті 75 Закону обчислення строків конституційного провадження ведеться з дня постановлення ухвали про відкриття конституційного провадження у справі, а у разі відмови Сенату від розгляду справи на розсуд Великої палати — з дня постановлення відповідної ухвали Сенату. Строк конституційного провадження не повинен перевищувати шість місяців, якщо інше не встановлено цим Законом.
Таким чином, очевидним є те, що розгляд конституційного подання було затягнуто під політичним тиском. Скоріше за все, навмисно.
На думку суб’єкта права на конституційне подання, стаття 368-2 Кримінального кодексу України не узгоджується з приписами Конституції України щодо: верховенства права; відсутності зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, які не пом’якшують або не скасовують відповідальності особи; заборони притягувати до відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; заборони двічі притягувати особу до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; презумпції невинуватості особи; звільнення особи від обов’язку доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; неприпустимості обґрунтування обвинувачення на припущеннях; можливості особи не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів; рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Автори клопотання стверджують, що стаття 368-2 Кодексу не відповідає статті 1, частині другій статті 3, частинам першій, другій статті 8, статті 58, частині першій статті 61, статті 62, частині першій статті 63, частині першій статті 64, пунктам 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України.
У своєму Рішенні Конституційний Суд підкреслив, що протидія корупції має здійснюватися виключно правовими засобами з дотриманням конституційних принципів та приписів законодавства, ухваленого відповідно до Конституції України.
Конституційний Суд України наголошує, що при криміналізації будь-якого суспільно небезпечного діяння треба виходити насамперед із принципів та норм Конституції України, адже закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України)5.
Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу.
Згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов’язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (пункт 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barberà, Messegué and Jabardo v. Spain) від 6 грудня 1988 року, пункт 97 рішення у справі «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) від 23 липня 2002 року).
За приписами статей 62, 63 Конституції України законодавче формулювання складу такого злочину, як незаконне збагачення, не може: покладати на особу обов’язок підтверджувати доказами законність підстав набуття нею у власність активів, тобто доводити свою невинуватість; надавати стороні обвинувачення право вимагати від особи підтвердження доказами законності підстав набуття нею у власність активів; уможливлювати притягнення особи до кримінальної відповідальності лише на підставі відсутності підтвердження доказами законності підстав набуття нею у власність активів.
Цитувати надалі рішення – не має сенсу, з ним можна, та навіть потрібно, ознайомитися кожному особисто. Стаття, що з першого свого дня існування порушує конституційні принципи та гарантії, рано чи пізно мала бути визнана неконституційною.
Якщо дотримуватися суворої букви закону, численні гучні провадження за статтею 368-2 Кримінального кодексу України повинні бути припинені. Тобто з 107 зареєстрованих кримінальних проваджень, близько 70 повинні бути закриті постановою суду або прокурора внаслідок визнання неконституційним статті 368-2 Кримінального кодексу України6. Крім того, моральний і фізичний збиток, заподіяний неконституційними актами або діями, підлягає відшкодуванню згідно із законом. Тож суди та сторона обвинувачення, чекайте позовів!
На сьогодні у ВРУ зареєстровано вже три законопроекти про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне збагачення, один з яких є невідкладним «посланням» з Адміністрації Президента. Прикметно, що цей проект був завізований на Банковій 27 лютого, хоча текст рішення КС був оприлюднений лише того ж дня ближче до вечора. Проте, на відміну від депутатських ініціатив, він мав пройти усіма потрібними кабінетами АП і лише потім подаватися на підпис глави держави. Це наштовхує на думку, що на Банковій не лише заздалегідь знали про майбутній вердикт КС, а й мали достатньо часу, аби підготувати заміну статті, що буде визнана неконституційною. Хоча таємницю закритої частини засідання Суду ніхто і нікому не має права розкривати7. Натомість, Європейський Союз загальними фразами, без конкретики вже відкинув всі аргументи Конституційного Суду України, бо, напевне, так вигідно.
Справедливість вже тиждень торжествує. Та що буде далі? То час покаже.
1 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. — №25-26. – Ст. 131.
2 Збагачення вже не злочин // Закон і бізнес. – URL: (дата звернення 01.03.2019).
3 Про Конституційний Суд України: Закон України від 13 липня 2017 року №2136-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2017. – №35. – Ст. 376.
4 Регламент Конституційного Суду України: Рішення Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року Відомості Верховної Ради України. – 1997.
5 Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року №254к/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
6 Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року №254к/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
ДЖЕРЕЛА:
1. Збагачення вже не злочин // Закон і Бізнес. – URL: (дата звернення 01.03.2019).
2. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року №254к/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. — №25-26. – Ст. 131.
4. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13 липня 2017 року №2136-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2017. – №35. – Ст. 376.
5. Регламент Конституційного Суду України: Рішення Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997.
6. У Порошенка знали про майбутнє рішення КС щодо збагачення? // Закон і Бізнес. – URL: (дата звернення 01.03.2019).
7. Рішення КСУ «закриє» 70 справ проти чиновників — Холодницький // Укрінформ. – URL: (дата звернення 01.03.2019).
