3 квітня 2020 року у Верховній Раді зареєстровано законопроект №3301 про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення законодавства у сфері протидії незаконному заволодінню транспортним засобом. Такий собі симбіоз думок народних депутатів – членів фракцій «Слуга народу», «ЄС» та «Батьківщина».
Проектом передбачається внесення змін до статей 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом), 290 (знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу) КК України та статті 250 (проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді) Кримінального процесуального кодексу України.
Наразі чинна редакція частин 2 та 3 статті 289 КК України «Незаконне заволодіння транспортним засобом» враховує реально заподіяні збитки від злочину. Мовою цивільного законодавства України реальні збитки – це фактичні витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені для відновлення свого порушеного права. Аналогічне роз’яснення міститься й у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 №14, яким передбачено, що при вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Частинами другою і третьою статті 289 КК України та пунктом 3 примітки до цієї статті кримінальна відповідальність передбачена у разі незаконного заволодіння транспортним засобом, якщо воно завдало значної або великої матеріальної шкоди, тобто у разі заподіяння тих самих реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (105 100-262 750 грн.) або на суму понад 250 (262 750 грн.) таких мінімумів відповідно.
Нагадаємо, що неоподатковуваний мінімум доходів громадян, зазначений в диспозиції норм для настання адміністративної та кримінальної відповідальності, дорівнює 1/2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня поточного року. У 2020 році – 1051 грн.
Народні депутати вважають, що такий підхід не відповідає ані суспільній небезпеці винного, ані загального підходу до кримінальної відповідальності за інші злочини, кваліфікуючою ознакою яких є вчинення злочину у певному розміру (наприклад корисливі злочини: крадіжка, грабіж, розбій тощо).
Хоча стаття 289 КК знаходиться в розділі «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту», а не у розділі «Злочини проти власності» і ці вже викликає ряд питань до проект.
Що пропонують нардепи?
Пункт 3 примітки до статті 289 викласти у наступній редакції: «У цій статті у значних розмірах визнається злочин, що вчинений на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у великих розмірах визнається злочин, що вчинений на суму понад двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Відповідно і до частини 2 та 3 статті 289 внести корективи. Нардепи пропонують замінити в відповідних нормах слова «завдали значної матеріальної шкоди» на «вчинені у значних розмірах» і «здійснені у великих розмірах», тим самим визначивши кваліфікуючою ознакою вартість автомобільного транспорту.
Простими словами, виникає така ситуація: якщо авто коштує менше 105100 грн., то в якості альтернативи можливе покарання у виді штрафу, обмеження волі, чи позбавлення волі. А якщо більше – тільки позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої (як додатковий вид покарання). До речі, при цьому санкції перших трьох частин статті 289 у запропонованій редакції не змінюються.
Цікавим є питання щодо частини 4 статті 289 КК України, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності судом особи, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.
Про які збитки йдеться у цій частині статті 289 КК України, якщо буде внесено зміни до частин 2 та 3, – не зрозуміло.
Якщо підсумувати, можна говорити про дискримінацію за ознакою вартості транспортного засобу, тобто за майновим станом потерпілого: якщо це якась Toyota – тільки до в’язниці, а за якесь «Жигулі» — можна просто й штраф накласти. А відповідно до статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Також, пропонується викласти статтю 290 КК України у новій редакції.
Що змінюється?
Пропонують карати за незаконне внесення змін, підробку, заміну або знищення ідентифікаційного номера транспортного засобу, яким незаконно заволоділи, його реалізацію, а також створення чи утримання місць, в яких здійснюється переховування, розукомплектування чи переобладнання таких транспортних засобів.
Тобто, перелік кримінально-караних діянь у цій статті розширили, також змінили санкцію у сторону посилення тяжкості злочину (з невеликої у середню). Виникає питання доцільності таких змін. Попередня редакція цієї статті передбачала покарання за знищення, підробку або заміну ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова, або заміну без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу. Тобто, це міг бути будь який автомобіль, а не лише той, яким незаконно заволоділи.
Формулювання «його реалізація» також має питання. Оскільки, це просто перенесення «завдали значної матеріальної шкоди» та «завдали великої матеріальної школи» з 289-ї у площину статті 290 КК. Реалізація – це продаж. Стаття 289 КК України передбачає, що під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Тобто, реальні збитки наставали й за продаж. Тому такі зміни є безглузді, до них виникає чи мало питань, вони породжують нормативну плутанину.
Створення чи утримання місць, в яких здійснюється переховування, розукомплектування чи переобладнання таких (тобто такими, що незаконно заволоділи) транспортних засобів може бути самосійною статтею у КК України. Варіантів змін – може бути безліч, однак проект №3301 – один з найабсурдніших.
За даними Інтерполу, у світі викрадають автомобілі кожні 10-20 секунд, або близько 3 млн. машин на рік. Сукупно світовий ринок продажів викрадених авто щорічно досягає близько $15-20 млрд. В Україні знаходять лише третину вкрадених автівок. Тому доцільно було б прикласти зусиль для модернізації превентивних заходів, направлених на протидію незаконним заволодінням транспортними засобами, наприклад. Державна система відеоспостереження розвивається дуже повільно. Ситуація з викраденнями авто тільки погіршується, а основними причинами називають відсутність підземних паркінгів в новобудовах і високу вартість парковки, тому люди вимушені паркуватися де-небудь. Так, держава неодмінно повинна втрутитися в цей процес, однак скоріше не змінами у КК, а розбудовою розвиненої інфраструктури для своїх громадян.
Градація покарань за подібні злочини у світі – дуже різна.
Наприклад, в Польщі за угон дають від трьох місяців до п’яти років в’язниці. Крім того, є спеціальне поняття «кваліфікований угон»: якщо викрадачі використовували спеціальні сканери та інші технічні засоби, то викрадення «тягне» вже на 10 років. Зате якщо машина повернута власнику в первозданному вигляді, суд вправі взагалі відмовитися від санкцій.
У Німеччині поняття «угон» застосовується навіть до велосипедів, а викрадач несе покарання (до трьох років позбавлення волі або штраф) тільки за скаргою потерпілого. В Австрії не карають за угон транспортного засобу у родичів і товаришів по службі, а в решті випадків загрожує великий штраф або до двох років в’язниці.
У США викрадення карається тюремним ув’язненням терміном до одного року. Зате крадіжка карається набагато жорсткіше, причому покарання в значній мірі залежить від вартості машини.
В Узбекистані пішли по шляху Грузії, посиливши покарання за викрадення, раніше це було позбавлення від 3 до 5, тепер від 5 до 10, а за рецидив від 10 до 15, знову-таки бажаючих відразу стало в рази менше. Викрадач в цьому бізнесі – маленька ланка, він лише «розкриває» автомобіль і відганяє в відстійник, коли немає бажаючих це здійснювати – руйнується вся схема.
Найвдаліше і більш точне формулювання угону — в кримінальному кодексі Іспанії: якщо викрадач протягом 48 годин не повернув машину власникові, причому в первозданному вигляді, він автоматично перетворюється в злодія і отримує до трьох років в’язниці. А якщо машина повернута, йому загрожує лише штраф від трьох до восьми місячних окладів.
