Посміхайтесь. Вас знімають!
Друзі! Нещодавно говорили про законність примусової обсервації. Тепер торкнемося теми вжиття державою превентивних заходів з присічення поширення країною епідемії коронавірусу шляхом запровадження «системи» відстеження пересування та місця перебування громадян, у яких вже встановлено діагноз «COVID-19» та осіб, що були з ними в контакті.
За поширеними у мережі Інтернет коментарями та заявами представників Міністерства цифрової трансформації України, найближчим часом цим органом влади має бути введено в дію додаток, за допомогою якого стане можливим здійснення обов’язкового цифрового контролю за хворими шляхом зняття у випадковий період часу геолокації та FaceID. При цьому для самоізольованих контроль буде добровільним.
За думкою певних посадовців, інакше, ніж завдяки запровадженню вищевказаного виду контролю, не можливо зупинити епідемію.
На нашу ж скромну думку, розповсюдження хвороби можливо зупинити лише шляхом вжиття комплексу заходів (медичних і немедичних):
- суворим дотриманням карантину кожним громадянином і посадовцем;
- дотриманням правил особистої гігієни та соціальної дистанції;
- шляхом якісного і своєчасного забезпечення всіх громадян (а не лише чиновників) засобами індивідуального захисту, зокрема масками, санітайзерами, антисептичними рідинами тощо.
На сьогодні маски та інше – дефіцит! Їх просто ніде купувати. Замість реального погляду на речі, деякі державні органи прибігли до заходів примусу.
Так, за , розміщеною на веб-порталі «Судова влада України», 1 квітня 2020 року Зарічним районним судом міста Сум особу, яка перебувала у продуктовому магазині без маски, притягнуто до адміністративної відповідальності за (порушення правил щодо карантину людей) з призначенням штрафу у сумі 17 000 грн. та стягненням судового збору в сумі 420 грн. 40 коп.
Звідси питання: а чи можуть особи об’єктивно забезпечити себе масками у повному обсязі, у тому числі для відвідування продуктового магазину? Зауважуємо, що особа купувала продукти харчування, а не розважалась у парку. Такими нас створила природа – ми маємо харчуватись. Не кожний вміє чи має об’єктивну можливість замовити доставку продуктів онлайн.
Питання обґрунтованості судового рішення має розглядатись саме у межах судових процедур, зокрема апеляції. Відтак, вказане судове рішення у цій статті ми жодним чином не критикуємо і не піддаємо сумніву, а лише виражаємо свою суб’єктивну думку та бачення судової практики, яка складається.
Трохи відволіклись від теми ініціатив Мінцифри, проте ви нас просили інформувати про встановлену законом відповідальність за порушення карантину, тож привели трохи реалій. Напишіть нам, чи потрібно ширше розкрити тему, зокрема, адміністративної відповідальності.
Повертаючись до основного, давайте, виходячи з наявної на сьогодні інформації, розберемо як буде працювати додаток (на практиці, звісно, ми побачимо після його впровадження). Через додаток буде зніматись геолокація особи із збереженням ідентифікації її обличчя. Тобто, у програмного продукту в будь-який час буде доступ до камер вашого пристрою і при цьому, вочевидь, особа не знатиме про момент зняття інформації зі смартфону.
Ви вже розумієте про що тут йдеться, так? Допоки право приватного і сімейного життя ніхто не відміняв (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) і не обмежував. Як і не вводилось інших обмежень конституційних прав громадян. До речі, Україна наразі не відступала від положень Конвенції.
Статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.
Отже, на цей час в України законодавчо не врегульовано питання застосування додатку з отримання даних про геолокацію та з ідентифікацією за обличчям.
Лише Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає можливість проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії як встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (стаття 268).
Що передбачає така НСРД? Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу є негласною слідчою (розшуковою) дією, яка полягає в локалізації місцезнаходження радіоелектронного засобу, у тому числі мобільного терміналу тощо. При цьому вказана дія здійснюється без розкриття змісту повідомлень, що передаються.
Для проведення НСРД треба для початку зареєструвати кримінальне провадження, а надалі встановленим порядком отримати дозвіл слідчого судді. Для широкого загалу це не може застосовуватись.
До майбутнього додатку одразу ще одне питання – технічне. А як бути тим особам, які взагалі не використовують смартфону? Питання поки що риторичне.
Ще трохи правових аспектів. Вочевидь, що при прийнятті хворих у лікарню, ці особи письмово будуть ознайомлені з правилами госпіталізації, в яких може бути передбачено добровільну згоду не лише на отримання та обробку персональних даних, що вже є стандартом, а і на отримання щодо пацієнта інформації про його місцезнаходження тощо.
Отже, відстеження осіб хворих (обов’язково) та самоізольованих (добровільно) наразі потребує нормативного визначення. Ми згодні з тим, що державні органи мають уживати всіх заходів для зупинення пандемії. Хочемо лише, щоб усі заходи були законними, оскільки після закінчення карантину держава стикнеться ще з однією проблемою – численними позовами її громадян та необхідністю відшкодування шкоди, пов’язаної з протиправним втручанням у приватне життя та таке інше.
Так, поки що маємо ситуацію, в якій право стикається з необхідністю. Ми, громадяни, – єдині, хто реально здатен зупинити пандемію сумлінним виконанням всіх протиепідемічних заходів, повагою до здоров’я і безпеки інших.
Не забуваємо залишатися вдома, дотримуватись правил соціальної дистанції та особистої гігієни. Здолаємо разом!
Якщо комусь буде цікаво, то щодо розробки певних цифрових інструментів для боротьби з вірусом.
