Без довгих вступних промов. Одразу до справи.

Кому найбільше пощастило, так це підприємцям (зокрема платникам єдиного податку); особам, які проводять незалежну професійні діяльність; членам фермерських господарств.

Саме їх звільнили від нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за березень та квітень 2020 року.

Тобто, таке звільнення стосується лише сум ЄСВ, які вони сплачують лише за себе! Цей період буде зараховано до пенсійного стажу таких осіб, як період, за який сплачено мінімальний страховий внесок.

Однак, всі роботодавці, які мають найманих працівників, зобов’язані сплачувати ЄСВ із зарплати своїх працівників.

Їх звільнили лише від штрафних санкцій. Штрафні санкції не будуть застосовуватися, якщо з 1 березня по 30 квітня:

1 — сплатите ЄСВ не вчасно;
2 — сплатите не всю суму ЄСВ одночасно з видачею виплат, на які внесок нараховується (штрафів не буде тільки в цей період, що не означає, що ЄСВ ви можете взагалі не сплачувати);
3 — несвоєчасно подасте звітність із ЄСВ.

Також у цей період не буде нараховуватися пеня із внеску, а нарахована в ці дати пеня має бути списана.

Тому перерахувати заробітну плату на картку без сплати ЄСВ не вийде.

У Львові, Вінниці, Білій Церкві на Київщині та Буковині органи місцевого самоврядування призупинили пільговий проїзд пасажирів у громадському транспорті, з посиланням на статтю 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» або на постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211.

Проте, відповідно до вказаної статті закону, Кабмін встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей, а постанова Уряду встановлює обмеження щодо міжміських перевезень або їх повну заборону. Тобто йдеться про можливість запровадження на відповідних територіях чи об’єктах особливих умов пересування і перевезення, а не наділення повноваженнями на скасування пільг щодо перевезення.

При цьому, слід враховувати, що відповідними пільгами користуються й ті громадяни, які продовжують працювати в умовах карантину та добираються до роботи на громадському транспорті.

Жодним із положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено право органу місцевого самоврядування обмежувати вже встановлені законами України та актами Кабінету Міністрів України права та пільги громадян.

Згідно з позицією Конституційного Суду України (Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009) органи місцевого самоврядування мають право ухвалювати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Наразі по всій території України запроваджено режим надзвичайної ситуації, який не слід ототожнювати з надзвичайним станом.

Тому рішення органів місцевого самоврядування (комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій) про скасування пільг щодо перевезення окремих категорій населення є неправомірними і підлягають скасуванню.

Карантин продовжено до 24 квітня 2020 року.

❌ Заборонено:

❌ Відвідування закладів освіти її здобувачами до 24 квітня 2020 року.

❌ Проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

❌  Роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема:
⛔️ закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо);
⛔️ торговельно-розважальних центрів;
⛔️ інших закладів розважальної діяльності;
⛔️ фітнес-центрів;
⛔️ закладів культури;
⛔️ торговельного і побутового обслуговування населення.

Перелік суб’єктів господарювання, які можуть працювати, а також перелік предметів, якими можна торгувати, було розширено:
✅ торгівля продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садивним матеріалом, засобами зв’язку (тепер можлива й оптова торгівля, за минулою постановою – лише роздрібна);

✅ провадження банківської та страхової діяльності, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з ремонту комп’ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, об’єктів поштового зв’язку;

✅ торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень.

Головна умова! Забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів.

❌ Регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні.

✅ Однак, скасовано умову про перевезення лише 10 пасажирів. Наразі не можна перевозити пасажирів у кількості, що перевищує половину кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу та визначених у реєстраційних документах.

❌ Перевезення пасажирів метрополітенами міст Києва, Харкова і Дніпра.

❌ Також продовжено інші, раніше встановлені обмеження, пов’язані з авіаперевезеннями та перетином кордону України.

Бережіть себе! #залишайсявдома

Відповідно до статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках:

1 — якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;
2 — якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;
3 — якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;
4 — якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;
5 — якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
6 — якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.

Підкреслимо, що спеціальний поліцейський контроль — це контроль, здійснюваний поліцією на попередньо обраній території протягом певного часу, а також в разі невідкладної необхідності на відповідній території на відповідний термін за наявності достатньої підстави вважати, що вчинено або буде скоєно злочин або інше правопорушення. Письмове розпорядження про здійсненні спеціального поліцейського контролю видає міністр внутрішніх справ.

Виконавчий комітет Сумської міської ради затвердив правила поводження на вулицях та в громадських місцях на території Сумської міської об’єднаної територіальної громади під час карантину, якими визначено, що при виході на вулицю кожна особа повинна мати при собі документи, що посвідчують особу (для дітей – свідоцтво про народження). На вимогу працівників поліції особа зобов’язана пред’явити ці документи, а також повідомити своє місце проживання та мету, з якою вона вийшла на вулицю.

Однак, таке рішення, таке правило не є законним! Стаття 24 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом. Стаття 32 Закону містить виключний перелік підстав для перевірки ваших документів, який можна розширити виключно законом, точно не актами органів місцевого самоврядування!

Для довідки.

В когось виникне логічне запитання – а що якщо я не маю при собі документів, а підстава за статтею 32 Закону є? Слушне запитання. Законами не встановлено обов’язку громадян завжди ходити з документами. Однак у разі відсутності у вас будь-якого документу поліцейський має право доставити вас до найближчого відділу поліції для встановлення особи. Таке встановлення не може перевищувати по часу 3 години.

Але найголовнішим є те, що вас можуть доставити до відділку для встановлення особи лише у випадку складення щодо вас протоколу про адміністративне правопорушення чи постанови. Якщо поліцейський це робить «просто так», то він повинен нести за це відповідальність згідно із законом.

Посадові особи несуть нісенітницю, преса це все гарненько «прикрашає», потім мережею поширюються чутки і українці починають скупати гречку. Сьогодні поговоримо про дві новини, які викликають найбільше питань у не юристів.

У поліції Києва вважають, що комендантська година допоможе у боротьбі з мародерством у столиці. Це заява голови Нацполіції Києва Андрія Крищенка.

Нещодавно ми говорили про можливість на умови запровадження комендантської години. Якщо коротко, то, якщо ж Президент України Володимир Зеленський все ж таки вирішить ввести надзвичайний стан чи у певних областях, чи на всій території України, то підставою його введення буде пункт 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», відповідно до якого надзвичайний стан може бути введений в разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення. У такому випадку, відповідно до статті 18 цього ж Закону, комендантська година вводитися не буде.

Чому?
Бо комендантська година під час надзвичайного стану можлива лише у зв’язку з масовими порушеннями громадського порядку. Власне стаття 18 містить таку норму: «У разі введення надзвичайного стану з підстав, зазначених у пунктах 2-7 частини 2 статті 4 цього Закону, додатково може здійснюватися запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби).

Чи на пресу, чи на наших посадовців вже бракне емоцій. При чому тут мародерство? У нас що, війна у Києві?

Мародерство – це викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених. Це легальне визначення, передбачене у диспозиції статті 432 КК України! До того ж суб’єкт злочину є спеціальний – це військовослужбовець.

Про «прослушку» мобільних телефонів.

Скоріше за все, мається на увазі все ж установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу. Це така негласна слідча (розшукова) дія, передбачена статтею 268 КПК України. Вона проводиться у випадках, якщо відомості про злочин чи особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Проводиться на підставі ухвали слідчого судді у рамках кримінального провадження.

«Інформована добровільна згода особи на проведення протиепідемічних та/або профілактичних заходів» — саме так називається лист, що «посвідчує зобов’язання сидіти вдома» містить лише відомості про ПІП та номер документу, що посвідчує особу. Ні номеру телефону, ні адреси, де особа повинна перебувати на самоізоляції – нічого. SIM-карти в Україні ми купляємо без паспорту, можемо змінювати їх що дня. І логічно те, що повинен бути якийсь реєстр таких осіб. Про витребування інформації у банків – окрема історія.

Тож, механізму не має. І це все просто балачки, щоб українці сиділи вдома. І ми закликаємо вас #залишайсявдома. Але хоча б чесно, відверто та без неправдивих повідомлень!

Бережіть себе!

Частиною 1 статті 2 Кодексу законів про працю України  визначено, зокрема, що право громадян України на працю, – тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Поставлене у заголовку вище питання слід розглядати з декількох кутів. Перший – коли виробництво і праця не припиняється зовсім; другий – коли сам працівник ініціює своє переведення на неповний робочий день; третій – коли підприємство не працює взагалі.

Варіант перший. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно з частиною 4 статті 97 КЗпП України та статтею 22 Закону «Про оплату праці» власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа–роботодавець не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Водночас відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці (до яких законодавець відносить, зокрема, системи та розміри оплати праці) при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Норма вказує на те, що про зміну таких істотних умов працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Згідно зі статтею 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за 2 місяці до їх запровадження або зміни.

Тобто, відповідні зміни істотних умов можуть відбуватися лише у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці. Зменшення зарплати не може бути обумовлене простим небажанням чи неможливістю виплачувати відповідну зарплату, передбачену трудовим договором.

Варіант другий. Відповідно до статті 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Тобто якщо працівник має бажання працювати під час карантину, однак не має можливості протягом усього робочого дня перебувати на робочому місці, за заявою йому може бути встановлено режим роботи на умовах неповного робочого часу.

Причому на прохання вагітної жінки або жінки, яка має дітей віком до 14 років або дитину інваліда, та осіб, які виховують малолітніх дітей без матері, роботодавець зобов’язаний встановити їм неповний робочий час. Для інших категорій працівників неповний робочий час установлюється за угодою між працівником і роботодавцем.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Оскільки ініціатором такого переведення є працівник (що підтверджує заява), попереджати його про зміну істотних умов праці за 2 місяці не потрібно. Він ознайомлюється під підпис із наказом і починає працювати за новим графіком з дати, яка зазначена у цьому наказі.

Варіант третій. Ситуацію, коли певний час підприємство з об’єктивних чи суб’єктивних причин не працює, у трудовому законодавстві прийнято називати «простій».

Відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). А частина 3 передбачає, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

При цьому якщо у колективному договорі передбачено більший розмір оплати у разі простою, то така оплата здійснюється у розмірі, передбаченому колективним договором.

Законодавчо не врегульовано також питання про те, де у цей період повинні знаходитись працівники: дома чи на робочих місцях. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

Оскільки статтею 113 КЗпП України передбачено оплату саме часу простою, то у разі, якщо простій має місце не цілий робочий день, а лише кілька годин, то години простою оплачуються з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу), а за решту годин нараховується зарплата у загальному порядку. Так само оплачуватиметься працівнику і неповний робочий день під час простою.

Тобто, якщо підприємство не працює через введення карантину, тоді за працівником зберігається середній заробіток. Не заплатити можна лише у тому випадку, коли простій виник з вини працівника.

Якщо час простою, який мав місце не з вини працівника, роботодавець не оплатив, то працівник може звернутись до суду (без обмеження терміну для звернення) з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат (рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року №8-рп/2013).

Чи вже почала. Що ще більше пригнічує всю цю ситуацію навколо.

З 22 березня 2020 року у населених пунктах та військових гарнізонах розпочалося спільне патрулювання посиленими нарядами Військової служби правопорядку Збройних Сил України, що діятимуть у взаємодії з працівниками Національної поліції та військовослужбовцями Національної гвардії України. Про це йдеться на офіційній сторінці Міністерства оборони України у Facebook.

Що взагалі таке, та Військова служба правопорядку?

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» військова служба правопорядку у Збройних Силах України — спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі — військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.

Статтею 3 Закону визначено основні завдання ВСП, серед них: виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об’єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби); запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України; участь в охороні військових об’єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях тощо.

Також цією статтею передбачено, що забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку.

До того ж, ВСП відповідно до статті 9 Закону може застосовувати фізичний вплив, згідно зі статтею 10 — наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, речовини сльозоточивої та дратівної дії, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також в службових собак, а керуючись статтею 11 – вогнепальну зброю.

Тому, найголовніше, що вам потрібно пам’ятати, – це законно лише щодо військовослужбовців! Якщо ви не є військовослужбовцем – будь-які дії ВСП щодо вас є незаконними!

Ні, це незаконно!
Блокпости у Чернівецькі області, Радомишлі та інших «карантинних» містах, де їх встановили.

Ні, це незаконно!
Перевірка документів патрульними, встановлення маршрутів слідування.

«Я підписав наказ про переведення всіх підрозділів Нацполіції на посилений варіант несення служби» — зауважив Голова Національної поліції України Ігор Клименко. «Поліція впроваджує додаткові превентивні заходи, аби не допустити поширення коронавірусної інфекції в Україні, а також попередити скоєння кримінальних правопорушень, зокрема поліцейські у межах своїх повноважень перевірятимуть документи громадян, встановлюватимуть маршрути їх слідування та здійснюватимуть контроль за виконанням карантинних обмежень». Чули про це?

Відповідь проста, пояснення лежить на поверхні.

Повноваження поліції деталізовано у статті 23 цього Закону. Їх багато. А ось стаття 24 Закону передбачає, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом.

Наказу у публічному доступі не має. Є лише статті на новинних платформах. Та навіть справа не у цьому. Стаття 24 чітко вказує, що виключно законом ми можемо надати додаткові повноваження поліції. Пам’ятаєте, ми нещодавно говорили про правові режими надзвичайної ситуації та надзвичайного стану? Президент України своїм указом вводить режим надзвичайного стану, де можуть бути визначені додаткові повноваження поліції. Процедурний механізм такий, що цей указ повинен бути затвердженим ВРУ. Затвердження відбувається через прийняття відповідного закону і указ набирає чинності х момент набрання чинності закону про затвердження. Тобто, все рівно – через закон.

Надзвичайного стану не має, є карантин та у деяких містах – режим надзвичайної ситуації. Це все – не затверджено законом, лише Постанова КМУ та рішення на місцях.

Висновок: наказ Голови Нацполіції вводити додаткові повноваження не може.

Багато разів говорили про поліцейська заходи, про умови та виключні підстави їх застосування, особливо про перевірку документів, причини зупинки тощо. Сюди ж додамо і блокпости. Їх діяльність жодним чином не регулюється, а тому – не є законною!

У якомусь інтерв’ю, що впало в око, жіночка-лікар зазначила, що «при температурі 38 ми повинні викликати «швидку» на блокпост відповідно до інструкції». Та ні серед загальнодержавних актів, ні серед актів локального рівня на містах ми не знайшли жодної інструкції з цього приводу. Є Наказ МОЗ України, яким затверджено Рекомендації щодо дій при виявленні особи, яка відповідає визначенню випадку 2019-nCoV. Однак, ці рекомендації поширюються на ті випадки, коли відкинута можливість існування інших ГРВІ тощо. Логічно, що скринінг температури та виявлення 38 за Цельсієм – це не 100% факт коронавірусу.
Підвищена температура є показником більшості захворювань.
Вас не можуть примусово шпиталізувати!

У Протоколі 4 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, у статті 2 визначено, що кожен, хто на законних підставах перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання і, на користування цими правами не повинно накладатися жодних обмежень.

Під час карантину (бо це робиться все ж на благо!) краще утриматися від поїздок, відвідування людних місць; незалежно від карантину треба зміцнювати імунітет, правильно харчуватися, дотримуватися правил гігієни! І я закликаю вас це робити! Однак, я проти того, щоб українців лякали якимись повідомленнями у меседжери, обмежували законні права у незаконний спосіб, карали без законних на те підстав!

До уваги Батьків!Із завтрашнього дня дітей не повинно бути на вулицях!В умовах карантину діти сидять вдома!!!Згідно зі ст..184 передбачено штраф 1700-5100,або ст..166 позбавлення волі строком 2-5років!Патрульні служба перевірятиме виконання наказу!Бережіть себе та дітей!!!

Знайомий текст? Viber, Facebook.. публічні теревені та загальна паніка.

Розставимо крапки над «і».

Частина 1 статті 184 КУпАП:
Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей — тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 грн.).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку і природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати п до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток і особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Стаття 166 КК України:
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, — карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Невиконання таких обов’язків може проявлятися у: залишенні впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухиленні від виховання дітей; незабезпеченні потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжитті заходів щодо їх лікування; безпідставному обмеженні в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучному створенні незадовільних побутових умов тощо.

Обставинами, які вказують на злісний характер такого невиконання, можуть, зокрема, бути його тривалість, системність, багаторазовість, а також неодноразові звернення представників влади, освітніх, медичних та інших закладів, органів опіки та піклування, громадян з приводу неналежного виконання зазначених вище обов’язків.

Злісне невиконання вказаних у ст. 166 обов’язків утворює склад цього злочину лише у разі, коли воно потягло тяжкі наслідки. Такими наслідками можуть визнаватися смерть, каліцтво дитини чи особи, стосовно якої встановлено опіку чи піклування, захворювання їх на небезпечну хворобу, Вчинення ними суспільне небезпечних діянь, які призвели до смерті інших осіб, заподіяння істотної шкоди їх здоров’ю або потягли за собою великі матеріальні збитки тощо. При цьому обов’язковою умовою кримінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є те, що зазначені наслідки перебувають у причинному зв’язку із їх діянням.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» не містить обмеження щодо перебування дітей на прогулянках.

Спіть спокійно та доглядайте за своїми дітьми!