Блог

Товариство! Особи пенсійного віку, звісно, перебуваючи на самоізоляції, чекають на обіцяні Урядом підвищення пенсій:

• по + 1000 гривень разово у квітні кожному, у кого виплати менше за 5000 гривень;
• по + 500 гривень кожному, хто старший за 80 років, за умови, що розмір пенсійної виплати не перевищує 9205 гривень. Для вказаних пенсіонерів із страховим стажем 20 років для жінок та 25 років для чоловіків пенсійна виплата не може бути менш ніж 2600 грн.;
• мінімальна пенсія 2100 грн. особам, які мають тривалий страховий стаж (30 років для жінок та 35 років для чоловіків);
• індексація пенсій всім у травні 2020 року на 11%.

Тут все зрозуміло. Давайте тепер про цікавеньку «гру чиновників з законом».

Інформували вас про протиправність припинення виплат ВПО та про мораторій на скасування останнім цього статусу.  Також діє мораторій на припинення усіх соціальних виплат та передбачено їх автоматичне продовження (якщо вони раніше того потребували).

Найболючіше – це питання стягнення заборгованості за пенсією, яка утворилась унаслідок протиправного припинення її виплати.

Справа в тому, що органи пенсійного забезпечення не сплачують заборгованість навіть на підставі рішень суду, які набрали законної сили. При цьому ПФУ раніше посилались на одну постанову КМУ, яка згодом була скасована судом, а тепер вже посилаються на те, що Кабінетом Міністрів України взагалі не прийнято окремий порядок сплати заборгованості.

Тут просто без коментарів щодо впертої винахідливості державних органів. Це просто апофеоз!

Щоб довго не приводити «сухі» норми Закону, ми коротко і твердо скажемо: викладена позиція Пенсійного фонду України є незаконною!

Вищевказаний Порядок вже дуже тривалий час черговий Уряд не приймає. Це, звісно, бездіяльність з його боку. Проте, про це якось не прийнято «говорити у голос».  Річ також в тому, що судом, як правило, не стягується не конкретна сума заборгованості, а покладається обов’язок на відповідний орган Пенсійного фонду України нарахувати і виплатити заборгованість.

Однак і при таких приписах суду вони мають бути виконані без усіляких «але»!

За національним законодавством, рішення суду, які набрали законної сили, обов’язкові для виконання і не можуть бути переглянуті.

Частиною 2 ст. 46 Закону України №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

І не треба тут більше ніяких додаткових підзаконних нормативно-правових актів, які фактично підміняють собою Закон.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Законита інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй  (див. статтю 8 Конституції України);

Не може застосовуватись підзаконний нормативно-правовий акт, що суперечить положенням Конституції України та вимогам ч. 2 ст. 46 Закону України №1058-IV.

Таким чином щодо сплати присуджених коштів, НЕ підлягають застосуванню НЕ існуючі порядки Кабінету Міністрів України. Такі порядки і не можуть визначатись Кабміном, бо вже закріплені Законом.

Навіть закон не може звужувати змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Згідно з позицією Європейського Суду з прав людини, рішення якого є в України джерелом права:

• реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів, не може бути поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань;
• права особи, на користь якої постановлено судове рішення, повинні бути відновлені без додаткових дій з її боку.

Така ж позиція і у Верховного Суду, правові висновки якого ОБОВ’ЯЗКОВІ для посадових осіб (див. ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Як діяти, якщо є рішення суду щодо виплати заборгованості за пенсією?

Реально допоможе лише зміна способу і порядку виконання судового рішення.

У такому випадку потрібно додатково звернутись до суду із певною заявою.

Після винесення ухвали вона підлягає пред’явленню разом із судовим рішенням до органу Державного казначейства України, який самостійно переведе вам з рахунку відповідного пенсійного фонду конкретну суму заборгованості.

Так, КАС України (ст. ст. 382, 383) передбачені механізми, які мають стати на захист стягувача. Проте, на практиці суди не завжди охоче виносять відповідні ухвали.

І реально мало чим допоможе виконавча служба. Приватні ж виконавці у даному випадку взагалі такі рішення не виконують.

Важко? Звертайтесь, ми знаємо, що робити!

 

Вочевидь не скоро нас усіх мине тема нормативних нововведень у зв’язку з карантином. А за змінами, прийнятими Кабміном 2 квітня 2020 року, все не так і весело.

Ми неодноразово наголошували на тому, що за умови відсутності надзвичайного стану в Україні, обмежувати конституційні права громадян, зокрема право на вільне пересування, є незаконним. Але погоджуємося з тим, що задля збереження життя і здоров’я українців влада має вживати всіх можливих заходів. Проте не зрозуміло, чому досі існує проблема врегулювання на рівні Закону ініціатив посадовців.

На цей час маємо те, що усі обмеження прав і свобод людини і громадянина, які вводить Кабмін, у цілому не відповідають порядку їх введення, що визначений Законом.

Про основні найпекучіші моменти за ПКМУ №255 ми вас інформували. Також висловлювали свою думку, дивіться тут.

Тепер давайте конструктивно поговоримо про необхідність мати при собі документи, заборону самовільного залишення місць ізоляції та інше.

Отже, заборонено:

• перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи спеціальний статус;
• самовільно залишати місця обсервації (ізоляції).

Щодо підстав і правил перевірки у громадян документів на вулиці доволі детально розписано на нашому сайті тут, рекомендуємо переглянути.

Коротко по суті можемо сказати:

• у українців будуть перевіряти документи на вулиці;
• українців будуть притягати до відповідальності за порушення карантинних обмежень.

Судові перспективи вказаної категорії справ про адміністративні  правопорушення та кримінальних проваджень реально туманні та маловірогідні. Однак, береженого Бог береже.

Тут вже, виходячи із здорового глузду, нам всім краще залишатись вдома, щоб не наражатись на небезпеку інфікування себе та зберегти інших.

Щодо порядку самоізоляції та обсервації, відзначимо що постановою №255 чи іншими нормативно-правовими актами на сьогодні не визначено порядок примусової обсервації чи ізоляції; не визначено орган, який здійснюватиме затримання і доставку у обсерватори відповідних осіб. Це може визначатись тільки Законом, якого немає.

Зараз передбачається, що мають бути самоізольовані:

• всі, хто мав контакт з хворим на COVID-19 (у тому числі усі прибулі з карантинних зон), крім осіб, які перебували у засобах індивідуального захисту у зв’язку з виконанням службових обов’язків;
• особи, які хворіють на COVID-19 та не потребують госпіталізації;
• особи, які досягли 60-річного віку, крім осіб, які здійснюють заходи, пов’язані з недопущенням поширення COVID-19, забезпечують діяльність об’єктів критичної інфраструктури.

Лікуючий лікар хворого визначає строк самоізоляції (не менше 14 днів), а працівники державних установ МОЗ епідеміологічного профілю визначають персональний перелік осіб, які потребують самоізоляції у зв’язку з контактом з хворим на COVID-19 та вносять інформацію до відповідних інформаційних систем.

Тепер особі призначатимуть самоізоляцію (за змістом постанови — за замовчуванням всі вищенаведені категорії громадян мають звернутись до сімейного лікаря за таким призначенням). При самоізоляції особа зазначає (не визначено яким чином і в якому документі) місце своєї самоізоляції та інформацію про засоби зв’язку (номер телефону)— обов’язково, короткі відомості про стан здоров’я та хронічні захворювання на час самоізоляції (за згодою особи).

При цьому, само ізольованому повідомляється (не визначено в який спосіб), що за надання неправдивих відомостей про місце своєї самоізоляції, інформації про засоби зв’язку, недотримання режиму самоізоляції особу буде притягнуто до адміністративної відповідальності, а у випадку порушення режиму самоізоляції, що призвело до тяжких наслідків, в тому числі смерті третіх осіб — до кримінальної відповідальності.

Вся інформація надалі буде внесена до мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг. Цю інформацію можна вносити самостійно.

Особи, які потребують самоізоляції, зобов’язані:

• постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції;
• утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими спільно проживають.

Можна вийти магазин і аптеку не далі, ніж на 2 кілометри від дому лише самоізольованим і не хворим на COVID-19, за умови використання маски чи респіратору без клану видиху.

Якщо стало погано – викликай швидку допомогу.

Хто контролюватиме самоізоляцію:

• працівники Національної поліції та Національної гвардії;
• працівники державних установ Міністерства охорони здоров’я епідеміологічного профілю;
• уповноважені органами місцевого самоврядування посадові особи, у тому числі з використанням мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.

Кого помістять у обсерватор:

• осіб, які заявили про добровільну госпіталізацію до обсерватора (ізолятора) у зв’язку з неможливістю дотримання вимог самоізоляції;
• осіб, які двічі порушили умови самоізоляції;
• осіб, які мали контакт із хворими або мають ознаки інфікування COVID-19 та відмовляються від медичного обстеження;
• всіх, хто перетинає (наразі закритий) державний кордон і лінію розмежування на Донбасі (також закрита) чи приїжджають з АР Крим (не стосується певної категорії посадовців).

Хто поміщатиме? Госпіталізація до обсерваторів та/або ізоляторів осіб, визначених у цьому пункті, забезпечується в межах компетенції Міністерством інфраструктури, Міністерством розвитку громад та територій і Міністерством охорони здоров’я (яким чином – не визначено).

Особа, яка має ознаки захворювання на COVID-19, підлягає обов’язковому медичному огляду, за результатами якого може бути направлена на самоізоляцію (не обов’язково поміщенню у обсерватор).

Що мають і зможуть робити обласні державні адміністрації:

• облаштувати обсерватори;
• встановити особливий режим на в’їздах і виїздах на/з території областей громадян і транспортних засобів;
• організувати моніторинг стану здоров’я подорожуючих шляхом безконтактного вимірювання температури;
• в разі погіршення епідемічної ситуації обмежити переміщення між областями;
• створити на в’їздах і виїздах на/з території областей контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, частин та підрозділів Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ;
• організувати проведення дезінфекційних заходів у жилих, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших приміщеннях, будівлях і спорудах.

Посміхайтесь. Вас знімають!

Друзі! Нещодавно говорили про законність примусової обсервації. Тепер торкнемося теми вжиття державою превентивних заходів з присічення поширення країною епідемії коронавірусу шляхом запровадження «системи» відстеження пересування та місця перебування громадян, у яких вже встановлено діагноз «COVID-19» та осіб, що були з ними в контакті.

За поширеними у мережі Інтернет коментарями та заявами представників Міністерства цифрової трансформації України, найближчим часом цим органом влади має бути введено в дію додаток, за допомогою якого стане можливим здійснення обов’язкового цифрового контролю за хворими шляхом зняття у випадковий період часу геолокації та FaceID. При цьому для самоізольованих контроль буде добровільним.

За думкою певних посадовців, інакше, ніж завдяки запровадженню вищевказаного виду контролю, не можливо зупинити епідемію.

На нашу ж скромну думку, розповсюдження хвороби можливо зупинити лише шляхом вжиття комплексу заходів (медичних і немедичних):

• суворим дотриманням карантину кожним громадянином і посадовцем;
• дотриманням правил особистої гігієни та соціальної дистанції;
• шляхом якісного і своєчасного забезпечення всіх громадян (а не лише чиновників) засобами індивідуального захисту, зокрема масками, санітайзерами, антисептичними рідинами тощо.

На сьогодні маски та інше – дефіцит! Їх просто ніде купувати. Замість реального погляду на речі, деякі державні органи прибігли до заходів примусу.

Так, за інформацією, розміщеною на веб-порталі «Судова влада України», 1 квітня 2020 року Зарічним районним судом міста Сум особу, яка перебувала у продуктовому магазині без маски, притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП (порушення правил щодо карантину людей) з призначенням штрафу у сумі 17 000 грн. та стягненням судового збору в сумі 420 грн. 40 коп.

Звідси питання: а чи можуть особи об’єктивно забезпечити себе масками у повному обсязі, у тому числі для відвідування продуктового магазину? Зауважуємо, що особа купувала продукти харчування, а не розважалась у парку. Такими нас створила природа – ми маємо харчуватись. Не кожний вміє чи має об’єктивну можливість замовити доставку продуктів онлайн.

Питання обґрунтованості судового рішення має розглядатись саме у межах судових процедур, зокрема апеляції. Відтак, вказане судове рішення у цій статті ми жодним чином не критикуємо і не піддаємо сумніву, а лише виражаємо свою суб’єктивну думку та бачення судової практики, яка складається.

Трохи відволіклись від теми ініціатив Мінцифри, проте ви нас просили інформувати про встановлену законом відповідальність за порушення карантину, тож привели трохи реалій. Напишіть нам, чи потрібно ширше розкрити тему, зокрема, адміністративної відповідальності.

Повертаючись до основного, давайте, виходячи з наявної на сьогодні інформації, розберемо як буде працювати додаток (на практиці, звісно, ми побачимо після його впровадження). Через додаток буде зніматись геолокація особи із збереженням ідентифікації її обличчя. Тобто, у програмного продукту в будь-який час буде доступ до камер вашого пристрою і при цьому, вочевидь, особа не знатиме про момент зняття інформації зі смартфону.

Ви вже розумієте про що тут йдеться, так? Допоки право приватного і сімейного життя ніхто не відміняв (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) і не обмежував. Як і не вводилось інших обмежень конституційних прав громадян. До речі, Україна наразі не відступала від положень Конвенції.

Статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.

Отже, на цей час в України законодавчо не врегульовано питання застосування додатку з отримання даних про геолокацію та з ідентифікацією за обличчям. 

Лише Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає можливість проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії як встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (стаття 268).

Що передбачає така НСРД? Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу є негласною слідчою (розшуковою) дією, яка полягає в локалізації місцезнаходження радіоелектронного засобу, у тому числі мобільного терміналу тощо. При цьому вказана дія здійснюється без розкриття змісту повідомлень, що передаються.

Для проведення НСРД треба для початку зареєструвати кримінальне провадження, а надалі встановленим порядком отримати дозвіл слідчого судді. Для широкого загалу це не може застосовуватись.

До майбутнього додатку одразу ще одне питання – технічне. А як бути тим особам, які взагалі не використовують смартфону? Питання поки що риторичне.

Ще трохи правових аспектів. Вочевидь, що при прийнятті хворих у лікарню, ці особи письмово будуть ознайомлені з правилами госпіталізації, в яких може бути передбачено добровільну згоду не лише на отримання та обробку персональних даних, що вже є стандартом, а і на отримання щодо пацієнта інформації про його місцезнаходження тощо.

Отже, відстеження осіб хворих (обов’язково) та самоізольованих (добровільно) наразі потребує нормативного визначення. Ми згодні з тим, що державні органи мають уживати всіх заходів для зупинення пандемії. Хочемо лише, щоб усі заходи були законними, оскільки після закінчення карантину держава стикнеться ще з однією проблемою – численними позовами її громадян та необхідністю відшкодування шкоди, пов’язаної з протиправним втручанням у приватне життя та таке інше.

Так, поки що маємо ситуацію, в якій право стикається з необхідністю. Ми, громадяни, – єдині, хто реально здатен зупинити пандемію сумлінним виконанням всіх протиепідемічних заходів, повагою до здоров’я і безпеки інших.

Не забуваємо залишатися вдома, дотримуватись правил соціальної дистанції та особистої гігієни. Здолаємо разом!

Якщо комусь буде цікаво, то Міністерство оголосило IT-конкурс щодо розробки певних цифрових інструментів для боротьби з вірусом.

Без довгих вступних промов. Одразу до справи.

Кому найбільше пощастило, так це підприємцям (зокрема платникам єдиного податку); особам, які проводять незалежну професійні діяльність; членам фермерських господарств.

Саме їх звільнили від нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за березень та квітень 2020 року.

Тобто, таке звільнення стосується лише сум ЄСВ, які вони сплачують лише за себе! Цей період буде зараховано до пенсійного стажу таких осіб, як період, за який сплачено мінімальний страховий внесок.

Однак, всі роботодавці, які мають найманих працівників, зобов’язані сплачувати ЄСВ із зарплати своїх працівників.

Їх звільнили лише від штрафних санкцій. Штрафні санкції не будуть застосовуватися, якщо з 1 березня по 30 квітня:

1 — сплатите ЄСВ не вчасно;
2 — сплатите не всю суму ЄСВ одночасно з видачею виплат, на які внесок нараховується (штрафів не буде тільки в цей період, що не означає, що ЄСВ ви можете взагалі не сплачувати);
3 — несвоєчасно подасте звітність із ЄСВ.

Також у цей період не буде нараховуватися пеня із внеску, а нарахована в ці дати пеня має бути списана.

Тому перерахувати заробітну плату на картку без сплати ЄСВ не вийде.

У Львові, Вінниці, Білій Церкві на Київщині та Буковині органи місцевого самоврядування призупинили пільговий проїзд пасажирів у громадському транспорті, з посиланням на статтю 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» або на постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211.

Проте, відповідно до вказаної статті закону, Кабмін встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей, а постанова Уряду встановлює обмеження щодо міжміських перевезень або їх повну заборону. Тобто йдеться про можливість запровадження на відповідних територіях чи об’єктах особливих умов пересування і перевезення, а не наділення повноваженнями на скасування пільг щодо перевезення.

При цьому, слід враховувати, що відповідними пільгами користуються й ті громадяни, які продовжують працювати в умовах карантину та добираються до роботи на громадському транспорті.

Жодним із положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено право органу місцевого самоврядування обмежувати вже встановлені законами України та актами Кабінету Міністрів України права та пільги громадян.

Згідно з позицією Конституційного Суду України (Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009) органи місцевого самоврядування мають право ухвалювати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Наразі по всій території України запроваджено режим надзвичайної ситуації, який не слід ототожнювати з надзвичайним станом.

Тому рішення органів місцевого самоврядування (комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій) про скасування пільг щодо перевезення окремих категорій населення є неправомірними і підлягають скасуванню.

Карантин продовжено до 24 квітня 2020 року.

❌ Заборонено:

❌ Відвідування закладів освіти її здобувачами до 24 квітня 2020 року.

❌ Проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

❌  Роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема:
⛔️ закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо);
⛔️ торговельно-розважальних центрів;
⛔️ інших закладів розважальної діяльності;
⛔️ фітнес-центрів;
⛔️ закладів культури;
⛔️ торговельного і побутового обслуговування населення.

Перелік суб’єктів господарювання, які можуть працювати, а також перелік предметів, якими можна торгувати, було розширено:
✅ торгівля продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садивним матеріалом, засобами зв’язку (тепер можлива й оптова торгівля, за минулою постановою – лише роздрібна);

✅ провадження банківської та страхової діяльності, а також медичної практики, ветеринарної практики, діяльності автозаправних комплексів, діяльності з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, технічного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, діяльності з ремонту комп’ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, об’єктів поштового зв’язку;

✅ торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень.

Головна умова! Забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів.

❌ Регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні.

✅ Однак, скасовано умову про перевезення лише 10 пасажирів. Наразі не можна перевозити пасажирів у кількості, що перевищує половину кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу та визначених у реєстраційних документах.

❌ Перевезення пасажирів метрополітенами міст Києва, Харкова і Дніпра.

❌ Також продовжено інші, раніше встановлені обмеження, пов’язані з авіаперевезеннями та перетином кордону України.

Бережіть себе! #залишайсявдома

Відповідно до статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках:

1 — якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;
2 — якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;
3 — якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;
4 — якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;
5 — якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
6 — якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення.

Підкреслимо, що спеціальний поліцейський контроль — це контроль, здійснюваний поліцією на попередньо обраній території протягом певного часу, а також в разі невідкладної необхідності на відповідній території на відповідний термін за наявності достатньої підстави вважати, що вчинено або буде скоєно злочин або інше правопорушення. Письмове розпорядження про здійсненні спеціального поліцейського контролю видає міністр внутрішніх справ.

Виконавчий комітет Сумської міської ради затвердив правила поводження на вулицях та в громадських місцях на території Сумської міської об’єднаної територіальної громади під час карантину, якими визначено, що при виході на вулицю кожна особа повинна мати при собі документи, що посвідчують особу (для дітей – свідоцтво про народження). На вимогу працівників поліції особа зобов’язана пред’явити ці документи, а також повідомити своє місце проживання та мету, з якою вона вийшла на вулицю.

Однак, таке рішення, таке правило не є законним! Стаття 24 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом. Стаття 32 Закону містить виключний перелік підстав для перевірки ваших документів, який можна розширити виключно законом, точно не актами органів місцевого самоврядування!

Для довідки.

В когось виникне логічне запитання – а що якщо я не маю при собі документів, а підстава за статтею 32 Закону є? Слушне запитання. Законами не встановлено обов’язку громадян завжди ходити з документами. Однак у разі відсутності у вас будь-якого документу поліцейський має право доставити вас до найближчого відділу поліції для встановлення особи. Таке встановлення не може перевищувати по часу 3 години.

Але найголовнішим є те, що вас можуть доставити до відділку для встановлення особи лише у випадку складення щодо вас протоколу про адміністративне правопорушення чи постанови. Якщо поліцейський це робить «просто так», то він повинен нести за це відповідальність згідно із законом.

Посадові особи несуть нісенітницю, преса це все гарненько «прикрашає», потім мережею поширюються чутки і українці починають скупати гречку. Сьогодні поговоримо про дві новини, які викликають найбільше питань у не юристів.

У поліції Києва вважають, що комендантська година допоможе у боротьбі з мародерством у столиці. Це заява голови Нацполіції Києва Андрія Крищенка.

Нещодавно ми говорили про можливість на умови запровадження комендантської години. Якщо коротко, то, якщо ж Президент України Володимир Зеленський все ж таки вирішить ввести надзвичайний стан чи у певних областях, чи на всій території України, то підставою його введення буде пункт 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», відповідно до якого надзвичайний стан може бути введений в разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення. У такому випадку, відповідно до статті 18 цього ж Закону, комендантська година вводитися не буде.

Чому?
Бо комендантська година під час надзвичайного стану можлива лише у зв’язку з масовими порушеннями громадського порядку. Власне стаття 18 містить таку норму: «У разі введення надзвичайного стану з підстав, зазначених у пунктах 2-7 частини 2 статті 4 цього Закону, додатково може здійснюватися запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби).

Чи на пресу, чи на наших посадовців вже бракне емоцій. При чому тут мародерство? У нас що, війна у Києві?

Мародерство – це викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених. Це легальне визначення, передбачене у диспозиції статті 432 КК України! До того ж суб’єкт злочину є спеціальний – це військовослужбовець.

Про «прослушку» мобільних телефонів.

Скоріше за все, мається на увазі все ж установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу. Це така негласна слідча (розшукова) дія, передбачена статтею 268 КПК України. Вона проводиться у випадках, якщо відомості про злочин чи особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Проводиться на підставі ухвали слідчого судді у рамках кримінального провадження.

«Інформована добровільна згода особи на проведення протиепідемічних та/або профілактичних заходів» — саме так називається лист, що «посвідчує зобов’язання сидіти вдома» містить лише відомості про ПІП та номер документу, що посвідчує особу. Ні номеру телефону, ні адреси, де особа повинна перебувати на самоізоляції – нічого. SIM-карти в Україні ми купляємо без паспорту, можемо змінювати їх що дня. І логічно те, що повинен бути якийсь реєстр таких осіб. Про витребування інформації у банків – окрема історія.

Тож, механізму не має. І це все просто балачки, щоб українці сиділи вдома. І ми закликаємо вас #залишайсявдома. Але хоча б чесно, відверто та без неправдивих повідомлень!

Бережіть себе!

Частиною 1 статті 2 Кодексу законів про працю України  визначено, зокрема, що право громадян України на працю, – тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Поставлене у заголовку вище питання слід розглядати з декількох кутів. Перший – коли виробництво і праця не припиняється зовсім; другий – коли сам працівник ініціює своє переведення на неповний робочий день; третій – коли підприємство не працює взагалі.

Варіант перший. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно з частиною 4 статті 97 КЗпП України та статтею 22 Закону «Про оплату праці» власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа–роботодавець не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Водночас відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці (до яких законодавець відносить, зокрема, системи та розміри оплати праці) при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Норма вказує на те, що про зміну таких істотних умов працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Згідно зі статтею 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за 2 місяці до їх запровадження або зміни.

Тобто, відповідні зміни істотних умов можуть відбуватися лише у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці. Зменшення зарплати не може бути обумовлене простим небажанням чи неможливістю виплачувати відповідну зарплату, передбачену трудовим договором.

Варіант другий. Відповідно до статті 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Тобто якщо працівник має бажання працювати під час карантину, однак не має можливості протягом усього робочого дня перебувати на робочому місці, за заявою йому може бути встановлено режим роботи на умовах неповного робочого часу.

Причому на прохання вагітної жінки або жінки, яка має дітей віком до 14 років або дитину інваліда, та осіб, які виховують малолітніх дітей без матері, роботодавець зобов’язаний встановити їм неповний робочий час. Для інших категорій працівників неповний робочий час установлюється за угодою між працівником і роботодавцем.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Оскільки ініціатором такого переведення є працівник (що підтверджує заява), попереджати його про зміну істотних умов праці за 2 місяці не потрібно. Він ознайомлюється під підпис із наказом і починає працювати за новим графіком з дати, яка зазначена у цьому наказі.

Варіант третій. Ситуацію, коли певний час підприємство з об’єктивних чи суб’єктивних причин не працює, у трудовому законодавстві прийнято називати «простій».

Відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). А частина 3 передбачає, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

При цьому якщо у колективному договорі передбачено більший розмір оплати у разі простою, то така оплата здійснюється у розмірі, передбаченому колективним договором.

Законодавчо не врегульовано також питання про те, де у цей період повинні знаходитись працівники: дома чи на робочих місцях. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.

Оскільки статтею 113 КЗпП України передбачено оплату саме часу простою, то у разі, якщо простій має місце не цілий робочий день, а лише кілька годин, то години простою оплачуються з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу), а за решту годин нараховується зарплата у загальному порядку. Так само оплачуватиметься працівнику і неповний робочий день під час простою.

Тобто, якщо підприємство не працює через введення карантину, тоді за працівником зберігається середній заробіток. Не заплатити можна лише у тому випадку, коли простій виник з вини працівника.

Якщо час простою, який мав місце не з вини працівника, роботодавець не оплатив, то працівник може звернутись до суду (без обмеження терміну для звернення) з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат (рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року №8-рп/2013).